Досвід

10 днів у Києві. Що я зрозуміла?

Коли я намагалась переїхати до Києва в минулий раз, я зламалась. Від шоку — скільки тут коштує оренда квартири, як тут все не просто з транспортом. Страху від ритму цього міста та нерозуміння, в якому районі я зможу дійсно відчувати себе вдома.

Усвідомлення що чорт, одна справа приїхати сюди на 1-2 дні по роботі, а інша — зробити тут свій дім. Коли довгий час живеш в якомусь місці, ти звикаєш до якихось рішень, які роблять твоє життя зручним, і помічаєш їх лише тоді, коли втрачаєш.

В настрої:
Archive, «You make me feel»
Camila Cabello (feat. Young Thug), «Havana»

Але цього разу я вчинила розумніше — не збирала речі в Дніпрі, я не домовилась, що з’їжджаю із квартири (в минулий раз домовилась :))). Я спочатку просто поїхала вивчити Київ ближче та просто зустріти в ньому осінь. І це було дуже мудре рішення.

😱 Знайти «свою» квартиру у Києві — це мінімум 2 тижні фул-тайм пошуків, і в цей період треба десь жити. Ще навесні мені казали, що механізм такий: ти приїжджаєш, живеш у друзів 2 тижні та шукаєш квартиру.

Але я зрозуміла — варіант зупинятися у друзів не для мене. Багато хто дивується такому вибору, та мені, чомусь, значно комфортніше в цей період жити в Дрім хостелі, який є моїм київським домом уже впродовж 5 років.

Бо з друзями хочеться дружити, і на це теж потрібен час. А коли ти працюєш на основній роботі + невпинно дивишся райони та квартири + намагаєшся слухати, що ти зсередини з цього приводу відчуваєш, у тебе немає для друзів часу фізично.

Тому я обираю краще користуватись спільним душем з незнайомцями, ніж бути в неповноцінному контакті зі знайомими.

Втім, я все ж таки не змогла не подружитись із крутою сусідкою із Польщі, яка раніше працювала у Nestle, потім працювала з психотерапевтом та пішла звідти, захопилась Zero waste lifestyle. Вона розказала мені багато цікавостей про корпорації.

😳 Переїзд до Києва з міста менше — це шалений стрес, і його не варто недооцінювати. Київ кидає тобі виклик, твоїй дезорганізації та наївності в плануванні часу.

В минулий раз, наприклад, від неготовності до такого стилю життя, до мене знову повернулись випадіння із реальності та втрата концентрації. Я ж ніколи раніше тривалий час не жила в місті таких розмірів.

IMG_5450.JPG

Але цього разу мене врятувала жорстка дисципліна відпочинку (забавно звучить :)). Для мене це — регулярний сон, щоденні практики із курсу В’ячеслава Смірнова по Саморегуляції під аудіо (дякую, Міша, тому що ти порадив мені цей курс 😍). А ще — чітке дотримання 1.5 годинного циклу активності, про який я дізналась від лікаря Беловешкіна.

Просто сидиш і дивишся в далекий горизонт півгодини, це ідеально. Ще й корисно для очей. І строго (!) не дозволяєш собі працювати більше 1.5 годин нон-стоп. В перерві мозок встигає відновитись, і тому якість твоїх рішень зростає.

Також дуже круто спрацювали на релакс довгі прогулянки тими вулицями, які мені подобаються, звуки фортепіано біля Андрівської церкви та поїздка на озеро зі знайомою, близькою мені по духу, на вихідних.

Озеро на околиці міста, за станцією метро Житомирська

Результат — жодного випадіння за 10 днів! Рука жодного разу навіть не потягнулась до чаю чи солодощів, щоб «заїсти стрес» (рефлекс поїсти замінився на рефлекс просто посидіти без телефону/комп’ютера та відпочити).

Велике місто включає тебе та дає шанс стати більш організованим. Якщо не зламаєшся 🙂

🌳 Знайти тиху квартиру у Києві, до якої буде не надто складно добиратись — це справжній виклик. Місто просто потопає від шумового забруднення. Не уявляю, як люди, які живуть прям над дорогами, відпочивають та відновлюються.

IMG_0055

Вони можливо, навіть інколи не усвідомлюють, як сильно це впливає на їх здоров’я та життя в цілому… Не можу уявити, як приймають рішення про купівлю там квартир. В цей момент хочеться закрити обличчя ручками і плакати від усвідомлення, що від тихої та зручної інфраструктури в Україні, такої як у європейських столицях.. нас віддаляють 10-ки років.

Але знайти те, що ти хочеш, все ж можливо. Доволі тихі та близькі до центру райони – Поділ, Печерськ, Липки + в кожному районі можна спробувати знайти будинок трохи далі від основної дороги з вікнами у двір.

Мурал на Печерську ❤️

Просто потрібно набратись терпіння до постійних обломів, що класна квартира по нормальній ціні уже здана, та неперервного перегляду треш-квартир, щоб вихопити діамант.

🏠 Окреме слово хочеться сказати про передмістя Києва. Я побувала одразу в 4-х — Ірпені, Бучі, Святопетрівському та Милі. Враження від цих місць — дуже арт-хаусні. Бачити сучасний європейський будинок, або навіть групу будинків з підсвіткою і магазинами… посеред ПОЛЯ 🙂 Або приватного сектору, де викидають сміття за паркан і стоїть постійний дим від спалювання листя. Це все максимально дивно.

Буча

Я про всяк випадок припустила, чи не було б мені комфортно жити саме в передмістях, бо я працюватиму віддалено і можу не кожен день їздити до Києва.

Але після цих візитів я дізналася дещо важливе про себе — я, як каже одна моя знайома, 100% міська людина. Цінителька різноманіття інфраструктури на щоденній основі (непогано це нарешті зрозуміти про себе, як для дівчинки, якій уже 30). Можливості гуляти і бачити цікаві месаджі та прояви суспільства кожен день (#я_ж_комунікаторка). А в селі я попросту помру 🙂

Власне кажучи, це ж і є одна із моїх ключових мотивацій для переїзду — внутрішній поклик до нових вражень 😋

IMG_9883.JPG
Ідеш така просто вулицею, а тут нічого собі о_О Крутизна.

🚗 Більшість людей в Києві без машини мріють про власну машину. Їм здається, що коли у них з’явиться машина, їм стане тут жити комфортніше.

В чомусь вони праві, тому що весь транспорт в Києві окрім метро, швидкісного трамвая та деяких великих автобусів — це повний треш. Покатавшись трохи на маршрутках, особливо міжміських, в час пік стоячи, я згадала свою мотивацію, яка свого часу наштовхнула мене емігрувати з України до Італії 🙂

Пересуваючись у нелюдських умовах в громадському транспорті, люди годинами знаходяться стоячи у заторах, зляться, принижують один одного і так кожен день.

Україна з вікна авто, та Україна для людини без машини — це дві різні України.

Але проблема в тому, що машини — це і є ключова причина шуму в Києві. А ще, погіршення якості повітря, рівня життя, втрати часу в заторах. А коли знаєш на повну, як на здоров’я людини впливає те, чим у нас їх заправляють..)

Плюс, навіть якби у мене уже була машина, вибір кожен день користуватись особистим авто в світі, який уже почали накривати катаклізми від надмірних викидів СО2 та змін клімату, — це для мене означає обирати бути частиною проблеми, а не її вирішення.

IMG_6417.JPG

Машина — це класно для свободи на відпочинку, але не на кожен день. Тож право пересуватись пішки та на громадському транспорті, та робити це в комфорті, я вважаю своєю базовою цінністю. Якби не фокус на темі сміття та споживання — я б, напевно, працювала в сфері реформування транспорту.

Бо після досвіду 14 місяців життя в Італії я живу в Україні та не впадаю в депресію лише тому, що весь цей час жила переважно в центрі Дніпра, та дуже рідко стикалась з громадським транспортом 🙂 Тому, в Києві я планую і надалі поменше з ним стикатись. Виключення – метро (але потрібні навушники bose).

До речі, в хостелі познайомилась із цікавою дівчинкою-фотографом із Німеччини, яка приїхала знімати кадри про «Глобус» під Майданом. Основна суть її шоку — що площа називається площею Незалежності, начебто місцем про людей та про силу людей, але в реальності люди мають спускатися вниз, щоб по ній пройти. Мають ходити вгору-вниз та терпіти незручності, в той час як перший приорітет у машин.

🤔 Сумно, але факт: найбільш фундаментальні та корисні речі в Києві зробили круті люди, переважно, в попередніх поколіннях. Наприклад, метро, архітектуру в історичному центрі, його планування. Саме тому, наприклад, ті ж самі Липки чи Поділ, не зважаючи на ритм столиці, залишаються комфортними та приємними для життя.

Чого не скажеш про забудову, скажімо, на станції метро Позняки. Мало хто із жінок, які звертаються в центри для розв’язання проблем із вагітністю, знають про те, що на території, де на 1 м2 проживає багато жінок, у них з меншою імовірністю народжуються діти. І ще багато різних інших негативних факторів, так влаштована природа. Це сумно, що в погоні за грошима, тут цей фактор знівелювали (

Але, серед сучасних новобудов є і менш загрозливі, просто їх — менший відсоток та квартири в них коштують дорожче. Так, із проектів майбутнього (уже постила на ФБ) — надихаюсь ось цими проектами низькоповерхової забудови.

Із уже збудованих будинків, я побувала, наприклад, в ЖК «Відпочинок». Це  цілий комплекс із територією, який знаходиться поряд із Святошинським лісом. На жаль, тут геть поряд — бетонний завод. Начебто, його планують закрити, але поки що він працює, і працює доволі шумно. Але сам комплекс доволі затишний, за нього борються різні перевізники сміття, щоб робити тут роздільний збір:

В цілому, я зробила несподіваний висновок: що для мене особисто значно важливішим є район, в якому знаходиться квартира, ніж сучасний ремонт. Так само як квартири із не дуже сучасним ремонтом бувають, тим не менш, значно більш затишними, ніж квартири із «євроремонтом».

До речі, в квартири із свіжими ремонтом під здачу заїжджати небезпечно для здоров’я — ламінат та інші дешеві матеріали для оздоблення зазвичай якийсь час викидають у повітря токсичний формальдегід, який викликає рак. Я з моїм надчутливим нюхом одразу відчуваю цей запах.

💻 Перш ніж почати шукати квартиру, я зрозуміла, що варто спершу відповісти на запитання, звідки я буду працювати. Заради цікавості зробила тест-драйв коворінгу Платформа Леонардо.

Але зрозуміла — не моє. По-перше, мені потрібно часто розмовляти телефоном, а для цього тут я мала б орендувати окремий бокс (дорого). По-друге, тут як завжди не здорова парадигма відпочинку: лаунж зона = кава + гучна музика, замість повної тиші 🙂 Це дорога в нездоровий дофамін.

Відтоді, як в 2016 році я зацінила атмосферу в кімнаті для медитацій в Раді Європи в Страсбурзі, моє уявлення про відпочинок в робочому просторі змінилось назавжди. Тут всі роззуваються. Можна посидіти, при бажанні полежати в спокої.

Тож, хоча в цілому я люблю розділяти роботу та дім, а ще — ходити на роботу :), поки що я вирішила працювати з дому спочатку. Можливо згодом, якщо ми будемо розвивати київський офіс, то просто знімемо собі невеличкий окремий. Нехай простенький, але з тишею.

❌ Шукати квартиру без ріелтора, в принципі, можна. Один варіант — це група Ріелтори – зло (я в шоці, 150 000 тис учасників 😱).

Там інколи трапляються унікальні пропозиції, як скажімо за оголошенням звідти я дивилась квартиру Сергія Гайдая, який працював політтехнологом в Штабі Віктора Ющенка в часи Помаранчевої революції 😎 А ще, читав нам в Український школі політичних студій. Він показував мені квартиру особисто, це було цікаво, але район не підійшов.

Мінус цієї групи — там немає фільтрів, тому доводиться миритись із 90% треш-контентом та біллю усвідомлення, в яких умовах живуть українці та в якому вигляді здають один одному квартири. Ви навіть не уявляєте, яку депресію це наганяло на мене з моїм ідеалізмом спочатку. Але за 5-7 днів попустило 🙂 Головне, що треба знати про групу Ріелтори зло — те що це напевно лише 1% всіх квартир, які можна знайти в Києві.

Значно більш продуктивний спосіб — шукати її через бот lun.ua: спочатку робиш пошук по району і критеріям, а потім там є лінк «отримувати оновлення в чат».

Хлопці із lun круті. Цей бот парсить всі сайти оголошень про квартири, та оперативно надсилає повідомлення по твоїм критеріям в чат, що дуже актуально саме для сфери оренди, де класні пропозиції розлітаються за 12 годин. Що приємно, серед цих оголошень трапляються оголошення від власників.

Але часто трапляється так, що ти не встиг, — цікава квартира уже здана. Тому, частіше за все, людям з такими вимогами до якісного дому як у мене, доводиться шукати квартиру через ріелтора, який надсилає пропозиції напряму.

😈 Стосунки з ріелторами бувають токсичними, і такі стосунки краще одразу припиняти, як з людьми (ну, ріелтори ж просто теж люди :). Токсичний ріелтор надсилає 100500 квартир замість 1-2, які насправді тобі підходять, дорікає тобі що ти працює з іншими ріелторами, коли ти вказуєш йому на його непрофесійність — він тебе газлайтить, що «у вас надто високі вимоги». Фууууу.

Але рекомендації друзів можуть зробити різницю. Після мого посту про переїзд один із Фейсбук-друзів порадив мені просто надзвичайну ріелторку. Вона не заливає тобі мільйон зайвих слів, висилає дуже мало пропозицій, але ті що вона надсилає — це прям воно. Вона чесно вболіває за те, щоб я залишилась щасливою.

Поки ми з нею не зустрілись, емоційно подолати фрустрацію допомогали мої близькі: Настя, Льоша, сестра. Вони ділились своїми історіями подолання фрустрації, допомогали зрозуміти, що зі мною все ок, та віртуально обіймали  ❤️

🙅 За 10 днів я поки не знайшла квартиру. Але знайшла дещо більш важливе — я втратила страх її не знайти. Весь мій досвід найму нерухомості, і не тільки, в минулому полягав в очікуванні дива.

Здавалося, що от я зараз не перевірю повідомлення в групі, не вчасно зайду в бот, і втрачу суперпропозицію квартири. Я списувала мій попередній успішний досвід вибору нерухомості на «щасливий випадок», а не набір причинно-наслідкових зв’язків, які я не розуміла. І все це викликало просто шалений стрес.

Але після цього нового досвіду все змінилось, я тепер нікуди не поспішаю. Київ прекрасний тим, що тут всього просто ДУЖЕ БАГАТО. І жахливого, і прекрасного, твоя задача — не вестись на шум та обрати своє.

А щоб знайти своє, треба просто навчитись справлятись із фрустрацією, що це буде не перша пропозиція, дозволити собі мільйон спроб та помилок (бо ми ж люди насправді лише на них і навчаємось).

Врешті, змиритись із тим, що можливо доведеться жити в хостелі місяць — ну і ок 🙂 Там прекрасний ремонт, крута адміністрація, яка делікатно слідкує, щоб ти був щасливим, але не лізе в особисті кордони. А ще, ти живеш прямо на Контрактовій площі.

Бачити Андрійвську церкву з вікна кожен ранок – так круто!

Дрім хостел нещодавно отримав винагороду як 8-ий кращий великий хостел у світі (!). Бачу людей, які там взагалі живуть постійно.

Звичайно, тут також інколи трапляються неадеквати, як, наприклад, якийсь бідолашний, на вигляд божевільний або наркоман Себастьян із Фінляндії, який живе у Києві як бомж, і постійно намагається безкоштовно юзати інфраструктуру хостелу. Але він начебто не агресивний і скоро поїде додому.

Крім того, за цей час я встигла гучно посваритись з якимось іспанцем, який о 22 врубив музику на всю в душі, так що в кімнатах не можливо було спати. Південна гаряча кров, не може в душ без музики :)) На моє прохання її вимкнути, бо люди сплять, він відповів: «Ти звідки така зануда, спати о 22, назви мені країну твого походження». В цей момент я остаточно зрозуміла, що бик — це поняття інтернаціональне 🙈 Але музику він вимкнув. Ще б спробував не вимкнути 😉

Ну, здається, це лише 2 неадеквати за 10 днів. Так все дуже ок.

IMG_9732
Мій типовий сніданочок у Пузатій хаті поряд з хостелом. Довелось відмовитись від приготування їжі та стати вегетаріанкою (а не веганкою — як я, коли готую сама). Разом із цим одразу повернулись всі проблеми із шкірою, які моя терапевтка в Дніпрі раніше пов’язала із молочними продуктами. Така моя тимчасова плата 🙂

❓Навіщо мені це все? Особливо зараз, коли в Батарейках нас чекають надзвичайно відповідальні зміни. Все просто – я відчуваю, що це правильно.

Головний принцип мого життя полягає в тому, щоб жити по серцю, слідувати голосу інтуїції та підсвідомості, а чому так – ти зрозумієш потім, як казав Джобс.

Можливо, я маю бути в Києві, бо восени має, за планом, початись махач по законам про сміття у Верховній Раді. Можливо, в Києві я познайомлюсь із людьми, зустріч з якими змінить мене, наш проект. Пишіть, якщо хочете зустрітись!

А можливо взагалі згодом передумаю, і поїду кудись ще. Я не знаю. Але я одне знаю точно: треба слідувати своєму внутрішньому голосу. 🙂

IMG_9719
Тоня, тягну із твого інстаграму :))

І це надзвичайне щастя, що зараз зі мною в команді працюють люди, які поділяють цей принцип, та підтримують мене у переїзді, хоча ми будемо працювати віддалено. Настя сказала: «заборониш собі щось важливе для душі — поламається все».

Тож ця спроба тест-драйву життя у Києві для мене була одночасно ще одним важливим тестом — чи не зашкодить це проекту. Ми стоїмо на порозі відповідального етапу: коли ви дізнаєтесь, якою буде тема нашої наступної великої прес-конференції, ви зрозумієте чому.

Мурал про батарейки

Але цей тижневий тест показав, що нічого не ламається! Я працювала фул-тайм весь цей час відсотків на 80% продуктивно, і включусь на всі 100%, коли переїду остаточно.

Зараз я повернулась на тиждень до Дніпра — зібрати речі, знайти нових орендарів для квартири, яку я тут знімаю. Скоро зроблю пост.

Та головою я уже переїхала.
І ця голова уже працює інакше 🙂

Дякую вам любі, хто підтримує мене!!
Я дуже чутлива людина, і тому це важливо для мене ❤️

Підтримай «Батарейки, здавайтеся!»

Твій внесок може допомогти команді Батарейки, здавайтеся! зберегти Україну від токсичного забрудення.Нас уже підтримують 750+ людей.

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s