Досвід

Відпустка по догляду за внутрішньою дитиною

З дитинства я звикла думати, що відпустка – це завжди про поїздки. Сіру брудну реальність, яку ти звикаєш не помічати, коли навчаєшся чи працюєш non-stop – її типу неможливо винести просто в спокої, треба кудись втекти.

Але що якщо?.. Втікати не потрібно. Крім того, коли окрім зовнішніх цілей – щось побачити, не пропустити і зробити «як усі» є щось значно більш важливе. Це цілі внутрішні.

Про внутрішні цілі

Лікарі, яких ти давно хочеш відвідати, але все бракує часу. Фільтр для води, який давно настав час вибрати та поставити. Рукавиці для залу, які уже 100 років як треба купити, але вибрати їх правильно – це ж теж задача. І на вихідних, коли хочеться відпочивати після роботи, на це банально не вистачає психічного ресурсу.

І виходить ситуація, яка сплила у мене колись на психотерапії: що в роботі я супер-крута джедайка, можу вибрати завод з переробки батарейок у Європі по 100500 параметрів, можу пролобіювати зміни у законі, а от поставити собі фільтр для води 🙂 На це по довгу не вистачає ресурсу, а його в реальності потрібно не менше ніж на завод. І від цього виникає таке постійно нависле відчуття провини.

Лише коли відходиш від роботи на декілька кроків, точніше днів повної її відсутності, починаєш розуміти, наскільки вона насправді управляє твоїм життям.

Не ти нею управляєш, як може здаватися – будуєш, скажімо, робочий процес по скраму та з чітким плануванням годин. А насправді – разом із цим забираєш у себе можливість жити по справжнім відчуттям, а тому ти працюєш все гірше і гірше, хоча і начебто все класно плануєш.

Я не маю на увазі, що не треба працювати по скраму 🙂 Але потрібні паузи та відсутність перегонів за результатами. Тому психотерапевти зазвичай, це у них популярна практика, беруть 2 відпустки на рік в сумі десь на 1-2 місяці, щоб відновитись та знову бути на висоті під час роботи. Тобто, справжні трудоголіки, які мислять стратегічно, вони не фігачать нон-стоп 🙂 Вони саме роблять паузи та приділяють увагу своїм базовим потребам.

Це час, щоб спокійно та виключно по відчуттям проапгрейдити місце, де ти живеш та свій гардероб, якщо це в кайф. Переосмислити свій раціон. Розгребти старі архіви речей і файлів, які накопичились за цей період – щоб переосмислити та більш свідомо піти далі. Не тому, що треба, а тому що хочеться, бо є в голові для цього простір.

Врешті рейт, зайнятись самонавчанням – прочитати книжки, які давно хотілося, пройти курси. Я наприклад зараз проходжу курс по відновленню балансу хребта від школи Смірнових і це такииий кааайф. Коли це можна зробити без поспіху.

Про те, коли хочеться втекти

Минуло 9 місяців відтоді, як я переїхала до Києва, і з цього моменту я саме так це і відчуваю – вперше за довгий час я не відчуваю себе в пастці, як це було у Дніпрі.

З банальних доволі причин – тут є багато місць із чистим повітрям, і тут шалений вибір парків. В деяких з них я навіть досі не встигла побувати. Тут шалений вибір в принципі всього – класних приємних закладів та магазинів одягу, музеїв та просто затишних дворів.

Коли ти не працюєш – тут мільйон варіантів, чи зайнятись та з ким побачитись. І це можна так легко втратити, поїхавши кудись за кордон і влаштувавши там собі нові перегони за результатами :)) Все побачити і все встигнути.

Це все дуже індивідуально.

Але я прям уявляю, як обманювала би себе, якби зараз поїхала кудись подорожувати чи навіть на ретріт. Класно було би встигнути і це, але якщо є лише 10 днів :)) То важливо слухати себе в першу чергу.

Подорожі – це так чи інакше додатковий стрес, і він насправді ніяк не наближає до адекватних фільтрів для води чи відсортованих фотографій 😏

Підтримай «Батарейки, здавайтеся!»

Твій внесок може допомогти команді Батарейки, здавайтеся! зберегти Україну від токсичного забрудення.Нас уже підтримують 750+ людей.