Про мене

Привіт! Я – Люба Колосовська, громадська діячка в сфері екологічних реформ, спів-засновниця і директорка організації «Батарейки, здавайтеся!». Я захоплююсь дизайном, комунікаціями, здоровими звичками та подорожами.

Мій шлях почався в 1987 році в місті Дніпро – я народилась в родині двух випускників радіо-фізичного факультету ДНУ і виросла на колишніх вулицях Тітова, Робочій та Кірова.

У нас не було багато грошей, але ще з самого дитинства батьки, інколи навіть в кредит, інвестували в моє навчання та подорожі. В 7 класі я поїхала в Лондон, в 8 класі – ходила на курси журналістики, а потім починаючи з 9 класу часто навідувалась до родичів в Європу і проводила там 1-2 місяці літа.

В 2003 році я поступила в Ліцей інформаційних технологій в Дніпрі, навчання в якому сильно прокачало мій аналітичний склад розуму та орієнтованість на результат, але разом з цим довело до психологічного вигорання.

Вийти з цього стану мені допомогти арабські танці – з 2005 року я почала професійно займатись ними в групі Жені Іноземцевої в Дніпрі, після чого сама впродовж 3 років їх викладала для груп та виступала.

Паралельно з цим я 5 років пронавчалась на факультеті прикладної математики ДНУ, але особливого смислу в цьому не бачу.. Методика викладання в ДНУ давно застаріла – весь курс по штучному інтелекту, який ми проходили 2.5 роки в занудних аудиторіях, пізніше я пройшла за Coursera за півроку в Себастьяна Труна, який в Google розроблював робо-кар. Ключове надбання періоду універу – знайомства з декількома важливими однокурсниками та можливість поїхати по Work&Travel в Америку.

Ця поїздка перевернула мою свідомість – в Америці працюючи навіть просто офіціанткою я відчула нечуваний раніше рівень внутрішньої свободи, що світ біля моїх ніг і я можу все. Про неї я написала серію статей. Але повернення назад в Україну було болючим – цілий місяць я не могла вийти на вулицю, світ навколо здавався надто агресивним та застарілим. Так я подумала, що хочу емігрувати за кордон.

Сказано – зроблено, я звикла досягати того, чого прагну. З дитинства мені подобалась Земфіра, і все відбулось прям як в її пісні – «хочеш за віконцем Альпи?». В 2010 році одразу після універу я вирушила по програмі стажування на північ Італії, в Тренто.

Далі буде.